Ни-нии, у нас нацизму немаэ! Ну може трошечки-трошечки. Компактно як касэта

Что характерно, проживая в Германии наш хэрой-вытиран скрывал, что воевал в дивизии СС "Галичина"
В Германии украинец проживал до 1949 года, не признавался, что воевал в рядах дивизии войск СС «Галичина». Хотел уехать в США, но дивизионщикам въезд был запрещен как «врагам» и «колаборантам». Только после рассмотрения на Нюрнбергском процессе дела по дивизии, отвержение обвинений в адрес дивизионщиков украинские военные могли поехать в США.
«Я сначала приехал в Австралию среди 25 тысяч украинских беженцев. Там получил образование медицинского брата. Но не очень мне климат понравился, и я уехал сначала в Канаду, где был недолго, а потом решил поездить по Америке и посмотреть, где мне строить свою жизнь. Перебрался в США, в город Сиэтл, там женился и там родились мои дети. В Сиэтле было около 20 украинцев. И все же мы в 1970 году основали украинский клуб, конечно, знали обо всем, что происходит в Украине, про репрессии и аресты, организовывали различные акции, чтобы привлечь внимание к ситуации на родине», – делится воспоминаниями в интервью Владимир Клос.
-----
forpost.lviv.ua
Сьогодні, 20 квітня, виповнюється 96 років ветерану дивізії «Галичина» Володимиру Клосу. Про це розповів заступник голови Галицького братства вояків дивізії «Галичина» Ігор Іваньков.

"Сьогодні свій 96-й день уродин святкує підхорунжий (Sturmscharführer) дивізії "Галичина", учасник боїв під Бродами, голова Галицького Братства - Влодко Клос.

Щирі вітання, дорогий комбатанте! Зичимо Вам міцного здоров'я, непохитності духу та перемоги на всіх фронтах! Многая і Благая Літа!", - Ігор Іваньков.

Володимир Клос у квітні 1943 року пішов служити у фронтову дивізію Ваффен СС «Галичина». Завершення війни застало його в Австрії. Йому вдалось уникнути полону. Життя закинуло молодого чоловіка спершу в Австралію, потім у Канаду і США. 45 років він прожив в Америці, а 13 років тому переїхав із дружиною Анною в Україну. Подружжя оселилось у невеличкому містечку Городок Львівської області, розповідає Володимир Клос у інтерв'ю Радіо Свобода.
До 1939 року він проживав із батьками і братами у місті Любачів (Польща), тоді це були етнічні українські землі, звідти його рідних примусово виселили у 1945 році в Україну.

Володимир Клос навчався у гімназії в Ярославі (Польща), а потім у Сокалі, що на Львівщині. Склавши іспити, у 1943 році записався в дивізію Ваффен СС «Галичина», як тисячі молодих українців, відгукнувшись на заклик німецького командування і українських провідників.

«Тоді було так: якщо не підеш у дивізію, то треба йти в УПА, а як туди не підеш, то заберуть у радянську армію затикати діри. Вибору не було, десь треба було загинути. Мав вибрати, яку хочеш смерть і де. Ще у 1939 році мені, 15-літньому хлопцеві, не подобалась радянська армія, яка приїхала окупувати Любачів. Такої жебрацької частини не бачив. Брудні і голодні коні і такі ж солдати, з піснями такими дивними – «на разведку ходил – много пленных приводил». Я тоді думав: як такі задрипані і бідні солдати так багато полонених приведуть? Мені випала нагода пройти військовий вишкіл через Службу праці, яку організували німці. Я був наймолодший, тримісячне тренування проходив у Криниці (Польща). Потім сотнірозділили, і я працював півроку охоронцем фабрики, заробив гроші і пішов вчитись у гімназію», – пригадує Клос.

«Після завершення Сокальської гімназії у квітні 1943 року зголосився в дивізію «Галичина». У той час українська сторона і галицький губернатор домовились створити військову одиницю з простих причин: німці потребували військової сили, гарматне м’ясо для залатування дір на Сході, ми погодились, що будемо боротись лише проти більшовиків. У той час по лісах воювали бійці УПА, які не могли всіх охочих забрати. Політичне напруження в Галичині було велике. Любові між німцями і українцями не було жодної, але ми вважали, що нам потрібна зброя і вишкіл. Німці нічого українцям національного не обіцяли, а ми і не мали ніяких очікувань», – пояснює Клос.

У липні 1944 року ще не дуже добре навчену дивізію «Галичина» кинули у бій під містом Броди Львівської області. Радянські війська розгромили німецьку армію. По суті, тисячі молодих українських хлопців Третій рейх кинув на смерть. У найважчому бою Володимир Клос участі не брав. У той час його полк навчав близько тисячі рекрутів за 10–15 кілометрів від фронту.

Служба в дивізії «Галичина» – це не лише здобутий військовий досвід, каже Володимир Клос, – вона вплинула на формування особистості і обрання ним життєвого шляху.

8 травня 1945 року командир повідомив дивізійникам про завершення війни і про те, що вони мають шанс потрапити у радянський полон, або ж їм варто йти до річки Мур, в американську окупаційну зону, а для цього треба було подолати близько 60–70 кілометрів.

«Відстань була велика, і її не пробіжиш швидко. Просився на вози, машини, ніхто нікого не брав. Побачив кінноту Вермахту, попросив посадити мене на коня, але теж не дозволили. Тоді вдався на хитрість, скочив на коня, вдарив і поскакав. Опинився у Баварії, де була американська армія. Зорієнтувався у ситуації, щоб уникнути полону, куди американці скеровували німецькі частини. Коли відкрився університет у Німеччині, навчався на лісовій інженерії», – пригадує Володимир Клос.

У Німеччині українець проживав до 1949 року, не признавався, що воював у лавах дивізії військ СС «Галичина». Хотів виїхати у США, але дивізійникам в’їзд був заборонений як «ворогам» і «колаборантам». Лише після розгляду на Нюрнберзькому процесі справи щодо дивізії, відкинення обвинувачень на адресу дивізійників українські вояки могли поїхати у США.

«Я спершу приїхав в Австралію серед 25 тисяч українських біженців. Там здобув освіту медичного брата. Але не дуже мені клімат сподобався, і я поїхав спершу у Канаду, де був недовго, а потім вирішив поїздити Америкою і роздивитись, де мені будувати своє життя. Перебрався у США, у місто Сіетл, там одружився і там народились мої діти. У Сіетлі було близько 20 українців. Та все ж ми у 1970 році заснували український клуб, звісно, що знали про все, що відбувається в Україні, про репресії і арешти, організовували різні акції, щоб привернути увагу до ситуації на батьківщині», – ділиться споминами в інтерв’ю Володимир Клос.

http://forpost.lviv.ua/novyny/27641-veteranu-dyvizii-halychyna-volodymyru-klosu-vypovnylos-96-rokiv

Сегодня, 20 апреля, исполняется 96 лет ветерану дивизии «Галичина» Владимиру Клосу. Об этом рассказал заместитель председателя Галицкого братства воинов дивизии «Галичина» Игорь Иваньков. "Сегодня свой 96-й день рождения празднует подхорунжий (Sturmscharführer) дивизии "Галичина", участник боев под Бродами, председатель Галицкого Братства - Влодко Клос. Искренние поздравления, дорогой комбатанте! Желаем Вам крепкого здоровья, стойкости духа и победы на всех фронтах! Многая и Благая Лета!", - Игорь Иваньков. Владимир Клос в апреле 1943 года пошел служить во фронтовую дивизию Ваффен СС «Галичина». Окончание войны застало его в Австрии. Ему удалось избежать плена. Жизнь забросила молодого человека сперва в Австралию, затем в Канаду и США. 45 лет он прожил в Америке, а 13 лет назад переехал с женой Анной в Украину. Супруги поселились в небольшом городке Городок Львовской области, рассказывает Владимир Клос в интервью Радио Свобода. До 1939 года он проживал с родителями и братьями в городе Любачев (Польша), тогда это были этнические украинские земли, оттуда его родных принудительно выселили в 1945 году в Украину. Владимир Клос учился в гимназии в Ярославе (Польша), а затем в Сокале на Львовщине. Сдав экзамены, в 1943 году записался в дивизию Ваффен СС «Галичина», как тысячи молодых украинцев, откликнувшись на призыв немецкого командования и украинских проводников. «Тогда было так: если не пойдешь в дивизию, то надо идти в УПА, а как туда не пойдешь, то заберут в советскую армию затыкать дыры. Выбора не было, где надо было погибнуть. Должен был выбрать, какую хочешь смерть и где. Еще в 1939 году мне, 15-летнему парню, не нравилась советская армия, которая приехала оккупировать Любачев. Такой нищенской части не видел. Грязные и голодные лошади и такие же солдаты, с песнями такими странными – «на разведку ходил – много пленных приводил». Я тогда думал: как такие задрипанные и бедные солдаты так много пленных приведут? Мне выпала возможность пройти военную подготовку через Службу труда, которую организовали немцы. Я был самый молодой, трехмесячная тренировка проходил в Крынице (Польша). Потом сотнірозділили, и я работал полгода охранником фабрики, заработал деньги и пошел учиться в гимназию», – вспоминает Клос. «После завершения Сокальской гимназии в апреле 1943 года добровольно в дивизию «Галичина». В то время украинская сторона и галицкий губернатор договорились создать военную единицу с простых причин: немцы нуждались в военной силе, пушечное мясо для затыкания дыр на Востоке, мы согласились, что будем бороться только против большевиков. В то время по лесам воевали бойцы УПА, которые не могли всех желающих забрать. Политическое напряжение в Галичине было большое. Любви между немцами и украинцами не было никакой, но мы считали, что нам нужно оружие и выучка. Немцы украинцам ничего национального не обещали, а мы и не имели никаких ожиданий», – объясняет Клос. В июле 1944 года еще не очень хорошо обученную дивизию «Галичина» бросили в бой под городом Броды Львовской области. Советские войска разгромили немецкую армию. По сути, тысячи молодых украинских ребят Третий рейх бросил насмерть. В самом тяжелом бою Владимир Клос участия не принимал. В то время его полк обучал около тысячи рекрутов в 10-15 километрах от фронта. Служба в дивизии «Галичина» – это не только приобретенный военный опыт, говорит Владимир Клос, – она повлияла на формирование личности и избрания им жизненного пути. 8 мая 1945 года командир сообщил дивизионщикам о завершении войны и о том, что они имеют шанс попасть в советский плен, или же им стоит идти к реке Мур, в американскую оккупационную зону, а для этого надо было преодолеть около 60-70 километров. "Расстояние было большое, и его не пробежишь быстро. Просился на телеги, машины, никто никого не брал. Увидел конницу Вермахта, попросил посадить меня на коня, но тоже не разрешили. Тогда удался на хитрость, вскочил на коня, ударил и ускакал. Оказался в Баварии, где была американская армия. Сориентировался в ситуации, чтобы избежать плена, куда американцы направляли немецкие части. Когда открылся университет в Германии, учился на лесной инженерии», – вспоминает Владимир Клос. В Германии украинец проживал до 1949 года, не признавался, что воевал в рядах дивизии войск СС «Галичина». Хотел уехать в США, но дивизионщикам въезд был запрещен как «врагам» и «колаборантам». Только после рассмотрения на Нюрнбергском процессе дела по дивизии, отвержение обвинений в адрес дивизионщиков украинские военные могли поехать в США. «Я сначала приехал в Австралию среди 25 тысяч украинских беженцев. Там получил образование медицинского брата. Но не очень мне климат понравился, и я уехал сначала в Канаду, где был недолго, а потом решил поездить по Америке и посмотреть, где мне строить свою жизнь. Перебрался в США, в город Сиэтл, там женился и там родились мои дети. В Сиэтле было около 20 украинцев. И все же мы в 1970 году основали украинский клуб, конечно, знали обо всем, что происходит в Украине, про репрессии и аресты, организовывали различные акции, чтобы привлечь внимание к ситуации на родине», – делится воспоминаниями в интервью Владимир Клос.