1729
6
Наткнулся н днях на просторах на интересную статейку и, захотелось поделиться.
Если что, оригинал здесь https://zen.yandex.ru/media/bookvoed/pochemu-vajno-znat-illiustratora-knigi-pered-pokupkoi-5bab65c610492a00a9e6e203?from=feed:, заголовок"Почему важно знать иллюстратора книг перед покупкой" на примере двух изданий.
×
"Первая вышла в Польше (тогда еще - Польской Народной Республике) в далеком 1972 году. Сказка изложена в адаптации, иллюстратор - В. Грабянский.
Вторая версия - именно советская, иллюстрировали ее известнейшие Эрик Булатов и Олег Васильев.
Итак, смотрим и сравниваем:
Обсуждение наследства:
Вторая версия - именно советская, иллюстрировали ее известнейшие Эрик Булатов и Олег Васильев.
Итак, смотрим и сравниваем:
Обсуждение наследства:
Кот отправляется в королевский замок, чтобы рассказать о своем хозяине - Маркизе Карабасе:
Кот старается сосватать принцессу:
А вот и сам хозяин кота:
Наконец, в адаптации владелец титула маркиза почему-то стал волшебником, который пытается запугать кота. В советской же версии Кот в сапогах встречает именно натурального феодала-маркиза:
А ваше мнение? что ближе?
Источник:
реклама
Мiзиночка
Одна западенская жінка вырастила цибулю, из которой, со словами «Слава Україні!», родилась крохотная девочка, ростом не больше человеческого пальца. Удивительно, но дитинка с самого момента рождения уже была одета в платьице с українськой вишиванкою. Обрадованная женщина назвала малышку Мiзиночкой.
Прелестную малютку однажды заметила лягушка из мокшанских болот. Эта обнаглевшая тварь почему-то решила, что Мiзиночка должна стать парой для её сына-москаля. Дождавшись ночи, клятая лягушка выкрала девочку. Сын лягушки захотел силой овладеть гарною українською дівчиною, и чтобы она не убежала, посадил Мiзиночку на лист водяной лілії. Однако на допомогу юній дівчині, яка боролася за свою незалежність, пришли американские рыбки из Мексиканского залива, которые перегрызли стебель, после чего европейский мотылёк, которому понравилась Мiзиночка, утянул лист подальше от грязного мокшанского болота. Пока толерантный мотылёк тянул лист с Мiзиночкой, её коварно схватил ордынский жук и унёс к себе, на свою русскую березку. На том же дереве жили другие ордынские жуки, но девочка им не понравилась, ведь у диких ордынцев совсем иные представления о красоте, чем у цивилизованных европейских мотыльков. По этой причине ордынский Жук бросил Мiзиночку в лесу. Там она прожила всё лето, и осень, но с приближением зимы стала страдать от холода, потому что кляты москали не хотели давать газ в район, где ютилась несчастная девочка. К счастью, замёрзшая Мiзиночка обнаружила норку польской полевой мыши, которая приютила её у себя. Хитрая польська мышь решила нажиться на горе української дівчини и задумала продать красавицу своему богатому соседу - старому баварскому кроту. Этот германець был очень богат, но, как и все немецкие бюргеры, был очень прижимист. Однако же симпатичная українка ему понравилась, и он согласился на сделку, планируя в дальнейшем использовать Мiзиночку как бесплатную славянскую рабочую силу. Как-то, перебрав своего любимого пива «Pilsner», старый нацист показал Мiзиночке тайный бункер, где хранились огромные богатства, награбленные его соотечественниками еще во время второй мировой войны. Там, в одной из подземных галерей, девочка обнаружила ослабшую от голода прибалтийскую Ласточку. Мiзиночка втайне от немецкого крота стала заботиться о ней, обильно подкармливая свою подругу по несчастью галушками и борщем. К весне прибалтийская Ласточка совсем окрепла и улетела из галерей крота к себе, на Янтарный берег свободной страны.
В это время немецкий крот окончательно решил превратить Мiзиночку в свою рабыню, и приказал ей шить лагерную одежду. Девушке стало очень страшно и обидно, но она совершенно случайно нашла старый бандеровский схрон с оружием, и очередь из «Шмайсера» быстро решила все её проблемы. Прихватив из бункера кое-какие богатства, Мiзиночка выбралась на свет, где в это время пролетала её любимая Ласточка. Она забрала Мiзиночку с собой в Евросоюз.
Мiзиночка и Ласточка поселились в славном голландском городе Роттердаме. Там они еще крепче полюбили друг друга и стали родителями №1 и №2. А через год героїчна українська дівчина Мiзиночка стала королевой Евросоюза. Шах и мат тебе, вата!
К политике это ни какого отношения не имеет. В чем посыл автора?
Шкіромий
Переклад з рос. Олександра Тарасенка,
серпень 1993 р.
Простирадло - утікало,
І білизна - хай їй грець,
І матрасик, мов карасик,
Від мене забрався геть.
Я за мапу - мапа в шафу,
Я за пензлик - той нишком
І сховався під ліжком.
Я хочу поїсти сало,
Відрізаю шмат чималий,
Але кляті ті шмати
Від мене - під три чорти.
недолугі,
І чому всі речі вщерть
Заюрмились, схаменулись
І сягнули шкереберть.
Чобітки за рушниками,
Рушники за мотузками,
Мотузки за чобітками,
Все батьківське надбання
Шаленіє, скаженіє
І тікає навмання?
Раптом просто із горища
Клишоногий, наче рак,
Шкутильгає водомийник
І до мене мовить так:
Ти гидкеє, ти бруднеє,
Неохайне поросятко,
Ти брудніш за сміттєзбірник,
У люстерко подивись!
У тебе вапно на оці,
У тебе гімно на боці,
У тебе такі капиці,
Що іздерлись ногавиці!
Навіть, навіть ногавиці
Від тебе забрались геть!
Дуже рано на світанку
Миють личко каченята
Й пташенята,
І шпачки, і пацючки.
Ти єдиний не помився
І бруднечею лишився,
Тож забрались від бруднечі
І панчохи, й чобітки.
Я - шановний водомийник,
Славнозвісний шкіромий,
Водомийників керівник
І мочалок ланковий!
Ледве гепну я ногою,
І покличу козаків,
Водомийники юрбою
Всі візьмуть напоготів.
Закатують, відшматують
Неохайних дітлахів.
І прочуханку жорстоку
Запровадять над тобою,
У Матвіївську затоку
Вмить занурять з головою!
Замантулив в мідний таз,
Заволав "Кара - барас!"
Тої ж миті мило, мило
Зась! - в волосся - мити зілля,
Гілля, рілля і бадилля
Підбадьорює:
"Мию, мию сажотруса
Пильно, щільно,
Чисто, густо!
Буде, буде сажотрус
Чистий, мов різдвяний гусь".
Тут мочало причвалало
І мерщій малечу мить.
Ось вовтузить, мов шибало
І волає, і ганьбить.
Від збентежених мочалок
Я мерщій, немов від палок,
І вони чимдуж загалом
Нижнім Валом, Верхнім Валом.
Я до Бабиного Яру,
Навпростець я повз кошару,
А вони - чезез мури,
Як підступи ї щури.
Тут назустріч мій коханий,
Мій улюблений кацап,
Він з Альошею і Ванєй
Прямував, неначе цап,
І мочалку, наче галку,
Він щелепами цап-цап!
А затим ногами він затупцював
І руками він мене відлупцював
"Уходи-ка ты домой", - він
мовляв,
"Да лицо своё умой", - він
мовляв,
"А не то как налечу", - він
мовляв,
"Растопчу и проглочу", - він мовляв.
Я по вулицях борснувся
підтюпцем,
Втік до водомийника кінець
кінцем.
Милом мивсь, цеберком грюкав,
Як ударник п'ятиріччя.
І багнюку, і гівнюку
Відокремив від обличчя.
Тої ж миті капелюх
Сів на мене проміж вух,
А за ним цукерок купа:
"З'їж мене, малеча любо!"
А за ними сала шмат:
"Поласуй мене, мій брат!"
Ось і зошит повернувся,
Ось і коник без візка,
І абетка з інглиш мовой
Станцювали гопака.
Шанобливий водомийник,
Славнозвісний шкіромий,
Водомийників керівник
І мочалок ланковий
Закружляв мене у танку
І, кохаючись, мовляв:
"Ти тепер мені приязний,
Ти тепер мені люб'язний,
Тож нарешті ти, бруднеча,
Шкіромия вшанував!"
Треба, треба, треба митись
Вдень і ввечері - то ж ба!
Неохайним сажотрусам
Ой ганьба, ганьба, ганьба!
Хай живе рушниченько
пухкенький
і мило духмяне, мов ненька,
і кістковий гребінь,
і голярський камінь!
Тож мийся, підмийся, голись!
Пірнай, виринай, не барись!
У лазні, ставку, на болоті,
В Гнилім Тикичу,
що в Кам. Броді,
В Криму і в Карпатах
Усюди й завжди
Вкраїні хвала - і воді!
Жив собі роззява –
ліві двері справа
зранку він хутенько встав,
піджака вдягати став:
шусть руками в рукави –
з'ясувалось, то штани.
Отакий роззява –
ліві двері справа.
Вбрав сорочку він, однак
всі кричать йому: не так!
Одягнув пальто, проте
знов кричать йому: не те!
Отакий роззява –
ліві двері справа.
Поспішаючи в дорогу,
рукавичку взув на ногу.
Ну, а замість капелюха
натягнув відро на вуха.
Отакий роззява –
ліві двері справа.
Трамваєм тридцять третім
він їхав на вокзал
і, двері відчинивши,
до водія сказав:
– Шановний трам-парам-пам-пам,
я щось хотів сказати вам!
Я сів не в той, мені… а-яй!
Трамзал негайно на вокзай!
Водій перелякався
і на вокзал подався.
Отакий роззява –
ліві двері справа.
Ось біжить він до кав'ярні,
щоб квитки купити гарні.
Далі – гляньте на роззяву –
мчить купляти в касі каву.
Отакий роззява –
ліві двері справа.
Вибіг він аж на перон,
там – відчеплений вагон.
Пан роззява в нього вліз,
сім валіз туди заніс,
примостився під вікном,
та й заснув солодким сном
Зранку гульк! – Егей! – гукає, –
що за станція, – питає.
Чемний голос відповів:
– То є славне місто Львів!
Ще поспав. Аж сходить сонце.
Знов поглянув у віконце.
Бачить – знов стоїть вокзал,
здивувася і сказав:
– Що за місто?.. Це Болехів,
Коломия чи Радехів?
Чемний голос відповів:
– То є славне місто Львів!
Ще собі поспав з годинку,
знов поглянув на зупинку.
Бачить – знов якийсь вокзал,
здивувася і сказав:
– Що за станція цікава –
Київ, Зміїв чи Полтава?
Чемний голос відповів:
– То є славне місто Львів!
Тут він крикнув: – Що за жарти?
Жартувати так не варто!
Вчора я у Львові сів,
а приїхав знов у Львів?!
Отакий роззява –
ліві двері справа!
Что еще - я "Буратино" в далеком детстве читала с иллюстрациями Аминадава Каневского. И больше нет для меня другого книжного Буратино ))Даже рисунки Владимирского потом не произвели такого впечатления. А вот его иллюстрации к "Приключениям Петрушки" пошли просто на ура. "Чипполино" в моем понимании неотделим от картинок Сутеева. Но есть издания, проиллюстрированные Мигуновым, а для меня Мигунов - это "Парень из преисподней", "Понедельник начинается в субботу" и вся Алиса Селезнева. Так же нет былин без Перцева, японских сказок без Мая-Митурича, "Капитана Тин-Тиныча" и "Мэри Поппинс" без Калиновского.
А у Диодорова получились очень "британские" картинки к "Винни-Пуху"))
К оригиналу? А кто его читал?
Так Гензкль и Гретель отец отвел в лес потому что есть было нечего и деткй отдали на растерзание зверям.
Спящую красавицу прЫнц не целовать спешил.... Хммм вернее он ее скорее всего целовал но как прелюдия перед совокуплением.
С Красной шапкой и Белоснежкой тожеине все ой-ой было.
Ладно я победал, дела